Кар'єра почалась ще у 18 років, коли я був вокалістом у гурті «Проти Течії». Але, так склалося, що гурт розвалився. Мені пощастило познайомитися з Юрою (бас-гітарист, бек-вокаліст), ми потоваришували. На той момент у Знам'янці був байк-злет і ми вирішили виступити на двох гітарах в "Акустиці". Дует назвали дуже швидко «Зоряний Пил». Готувалися ми за два тижні, але людям дуже сподобався наш виступ. Після злету ми твердо вирішили, що треба «колотити» гурт. Поки Юра був в армії, я написав декілька текстів. Коли він прийшов ми ще два тижні погуляли, так би мовити «зашли в гражданскую струю» і одразу почали шукати базу для репетицій. Ми знайшли бас-гітариста, який привів до нас ще ударника. Постало питання як назвати гурт. Спочатку хотіли «Сонцеворот», але потім подзвонив Юра і сказав, що треба залишити назву «Проти Течії» на правах вокаліста. Ми порадились з хлопцями, для них це була нова назва, яку раніше вони не чули, і залишили її. Так ми почали репетирувати на приватній базі. Той, хто тримав цю базу завжди нам «ножа в серце встромлював», адже хотів зробити з нас якусь кабачну групу, але наша внутрішня воля цього не дозволила зробити. Ми зібрали «манатки» і пішли від нього. Через два тижні у Знам'янку приїхав німецький гурт, чий продюсер раніше завідував "Rammstein", і ми потрапили до них на розігрів. Ми виступили «не хіло», порвали залу. Одразу вирішили, що ми прийшли сюди взяти публіку, адже рок – це подача, а не тільки вийти поспівати. Після цього нам не було, де репетирувати, але у нашого ударника була стара хата, де ми зібрали всю апаратуру і грали.

Зимою там було дуже холодно. Але нам набридло сидіти в тому сарайчику і ми вирішили займатися піаром, пішли до Знам'янського БК і нам виділили кімнату для репетицій, за яку ми навіть не платили.Там ми записали наші перші два сингли. Будинок Культури разом з колективом нам дуже допомогли. Три роки ми пограли, але від нас пішов барабанщик і з цього моменту усе пішло якось не так. Існують такі строки: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ!». Так от ми з Юрою борці, не опустили руки. Вийшло так, що ми взяли ударника, який пограв 1-2 місяці, талановитий був хлопець, але багато балакав і мало працював. І потім все якось почало руйнуватися… Юра впав у депресію і пішов. Але я знайшов музикантів, які були у складі групи певний час. Ми почали їздити по фестивалях, давати сольні виступи. Публіка нас добре сприймала. Через шість місяців подзвонив Юра, сказав, що хоче повернутися. І повернувся. Ми знайшли гітариста, який довго з нами був, але суто через його проблеми покинув нас. Так склалося, що гітарист привів нам клавішника, його одразу «вперла» наша музика і зараз ми з ним на одній хвилі. Минулої зими ми почали активну роботу. Почали напрацьовувати теми, відвідувати фестивалі, пів України об'їздили. Весною почали писати дебютний альбом, накопичувати та записувати матеріал. Знайшли звукорежисера Костянтина Мірошніченка, домовились за ціну і за короткий період (з осені і до Нового року) альбом був готовим. Взимку відбулась презентація альбому. Зараз розкручуємо його, виставляємо на музичні платформи.

Ми їздили разом з волонтерами у Маріуполь. Дорога була цікавою, насилу добрались, заблукали, думали, що виїдимо на сепарський блокпост, але потім виїхали на поселення Ялта, а там і до Маріуполя добралися. Звичайно, ми хотіли дати концерт в електриці, але це дуже дорого коштує. Ми змогли підняти бойовий дух хлопцям, поїли каші і навіть випили фронтові 100 грам. Коли їхали назад, то ночували у міліцейській дільниці. Коли ми передавали допомогу, боєць попросив передати додому речі і

міняючись з поста забув витягти підсумок, а там були набої. Перший блокпост ми проїхали нормально, а на останньому були беркутівці, які почали перевіряти нас ультрафіолетом чи немає порохових останків, синців від прикладу. Далі почали «шманать» машину, перерили усе, відкривали навіть підшивку. Це взагалі добре, після цього ми були впевнені, що ніякі сепарські гади сюди не прийдуть. На блок-пості ми дали "другий" концерт. Потім беркутівці подзвонили до міліції і о 12 годині ми поїхали.

Ми виросли на російському році «Алиса», «Сектор Газа», «Агата Кристи», «Ария». Раніше були фанатами «Алисы», але зараз принципово її не слухаємо, бо вони зрадили нас, як і всіх українських фанатів. Зараз слухаємо «Тінь Сонця», «Моноліт», із зарубіжних «Nirvana», «Sex Pistols», «Rammstein», «Paradise Lost» та інші.

Ми бунтарі і основна наша мета – це займатися музикою. Взимку взагалі концертів немає, а музиканти живуть за рахунок фестивалів. Існують ще тури, але на них потрібно йти на ризик, тому що ти працюєш на відсоток із закладами.

У Києві у нас був сольний концерт і нам допомогла одна дівчина, ім'я її не буду називати, яка купила 100 квитків АТОшникам на наш концерт. На виручені гроші ми записали альбом. Звичайно, інколи пісні-демки, так ми їх називаємо, записуємо вдома, потім на репетиціях розбираємо. А так, то ми знайшли людину, яка нам допомагає записувати пісні – це Костянтин Мірошніченко.

У Знам'янці бувало таке, що звукорежисер забув вилку в переноску включити. Було, що педаль зламалась на концерті. У Конотопі, у Юри спав ремінь, він присів і дограв усе, швидко зорієнтувався у ситуації. В основному «лажали» звукооператори через непрофесійність.

Ми хочемо вийти на національний рівень, але не шляхом телебачення, а через фестивалі. Бажаємо побувати скрізь хоча б по одному разу, а потім вже закріпитися. Ми проповідуємо українські людські цінності, розвиваємо нашу мову і культуру. Якщо в 2011 році ми розмовляли російською, то зараз суто українською. Звичайно, можна розмовляти будь-якою мовою, але не суржиком. Багато людей відкинуло розмови на російській через ряд подій. Чому в Німеччині не розмовляють російською? Навіть Росія розвиває свою мову. Для нас мовне питання, культурне – головне. Удосконалювати і розвивати потрібно свою українську мову.

Почали працювати над створенням пісень для нового альбому. Ми хочемо «поковирятися» у своїй душі і те, що прожили вилити у музику, зробити її більш філософською. Якщо ми зможемо долучити молоде покоління, то зможемо продвинути національну ідею і українців стане більше. Але над ним ще працювати і працювати. Коли презентуєш альбом, він не одразу приносить свої плоди, спочатку треба, щоб люди його почули. Пісні це не так, що хочу писати чи не хочу. Ти можеш написати її за день, а можеш сидіти і нічого не зробити. Ми не плануємо робити альбоми конвеєром, бо то вже немов на заказ.